Гасне полум"я волосся, морок очі застелив,

Серце б"ється, мов у клітці, наче звіра хтось забив.

Як не шкода моїх пальців, що малюють образ твій,

Що замерзлі, онімілі тільки пишуть: "Ти не мій!"?

А ночами сльози ллються, і ночами йдуть дощі...

Як гарячі краплі лави, як лавина у душі...

Неможливо вже злетіти, свої крила віддала,

Відрубала в самі плечі, майже в землю я лягла.

Згину тут, в землі порочній моє тіло пропаде...

Нецілована, холодна... Де мій янгол, де ж ти, де?

З"їсться плоть моя червами, і в диявольськім вогні

Прокричу: "Мояспокута - вся для тебе, вся в тобі!"

Але ти цього не чуєш, не побачиш ці рядки...

Не дізнаєшся навіщо я дивлюся в небо, ні!

Ти не знаєш: мої крила вже давно в твоїх руках.

І постійний оклик: "Милий!" - знову тане на вустах...