Гасне полум"я волосся, морок очі застелив,
Серце б"ється, мов у клітці, наче звіра хтось забив.
Як не шкода моїх пальців, що малюють образ твій,
Що замерзлі, онімілі тільки пишуть: "Ти не мій!"?
А ночами сльози ллються, і ночами йдуть дощі...
Як гарячі краплі лави, як лавина у душі...
Неможливо вже злетіти, свої крила віддала,
Відрубала в самі плечі, майже в землю я лягла.
Згину тут, в землі порочній моє тіло пропаде...
Нецілована, холодна... Де мій янгол, де ж ти, де?
З"їсться плоть моя червами, і в диявольськім вогні
Прокричу: "Мояспокута - вся для тебе, вся в тобі!"
Але ти цього не чуєш, не побачиш ці рядки...
Не дізнаєшся навіщо я дивлюся в небо, ні!
Ти не знаєш: мої крила вже давно в твоїх руках.
І постійний оклик: "Милий!" - знову тане на вустах...