Мамо, рідненька! Вдивись в мої очі,
Побачиш там сльози самотньої ночі,
Що капають, ллються, на груди стікають,
В очах - не живуть, в очах - помирають.
Ніхто ж і не знає, що з подихом вітру
Додолу згинаюсь, грозою побита,
Що листя моє, як опалені крила,
Від опіку долі невпинно тремтіло.
Коріння ж моє, наче кігті пантери,
Впинається в землю, зрізає «бар’єри».
І в просторі неба, в землі під ногами -
Повсюди коріння зростає ночами.
А серденько б’ється, шугає у грудях,
Свободи так хоче, та знає: осудять.
Згинаються пальці, врізають долоню,
А серце волає: «Я хочу на волю!»
Бажання знайти ті загублені очі,
Що снились вві сні, зростає що ночі.
І, дивлячись в небо, я бачу зіниці,
Що дзвінко сміються вустами зірниці.
Комментариев: 23
