Дивлюся – всюди морок…

Торкається щоки

До болю лютий холод

У місті самоти…

Це мій Кривбас гірничий,

В якому «гине» люд.

Це місто -  робітниче –

Таланти в ньому мруть.

Це клітка -  для поета,

Це рай – для шахтаря,

Чиновнику – монета,

Для мене – це труна.

Бо тут я народилась,

І тут, скоріш, помру,

Ось тут я охрестилась,

Тепер я тут живу.

Втекти мені хотілось,

Знайти нагору путь.

Та видно не судилось!

Хай інші поживуть!!!

Хтось їздить на машині,

А я в бруднім метро.

В записки наколінні

Я «виллю» все нутро.

Серед погаслих вікон,

Між тисячі доріг,

Я, нехтуючи віком,

Шукаю свій поріг.

Я хочу розвернутись,

Розкрити свої крила…

Злетіти, не вернутись –

Це все, чого хотіла.

Але заламала крила…

Закрите хмарами від сонця

І вкрите попелом навік,

Прийшло кохання нездоланне

На мій запилений поріг.

Це він, далекий, наче небо…

Це я, забута, мовби сон…

Ні діл посипались тризубці

Згорівших у вогні корон.

Мій вільний пташе! Зірка щастя!

Де ти блукаєш в світі цьому?

Мій янгол неба незабутній!

Ти мій єдиний в бутті всьому!

Де ти існуєш? Якщо хочеш,

Для тебе крила відрощу.

Зійду до тебе в повню ночі,

Себе від світу відпущу!

Мій світлий демон, янгол ночі!

Твоє волосся, наче шовк.

Тобі мій погляд ліг на плечі…

Зроби до мене хоч би крок!

Тобі вогонь свого волосся,

Як зірку путника віддам.

Я вся твоя, я вся для тебе…

З моїм вогнем не згаснеш сам!

Хто повірить, що я не демон, коли мої крила обрізані? Хто ризикне відшукати янгола в мені? Мої зелені очі холодні, погляд гострий, на вустах грає горда посмішка, підборіддя підняте до неба, а над головою сяє ореол вогняного волосся... Я - справжнє стерво! Я граю почуттями інших людей. Але сама вже давно нічого не відчуваю... Точніше, я сама себе у цьому переконала. Легше бути стервом і ні про що не думати, як називається "йти по трупам". Але...  Янгол плаче у мене всередині... йому боляче... йому хочеться кохання... Та про це ніхто не дізнається! Це - моя таємниця, яку я майстерно приховую. Ця таємниця пульсує у моїй крові. Хто знайде в собі сили чиркнути гострим лезом по моєму зап"ястку і вивільнити разом з душею і мою таємницю?

Сьогодні випадково натикнулася на один вірш. Я не знаю, що мене змусило його прочитати, але я хочу, щоб і ви його прочитали. Може просто впізнала себе у ньому. Хоча, я думаю, зі мною погодиться більшість дівчат: таке трапляється часто. І цьому не можна порадуватися, бо це погано. Кожна мріє: в мене буде так, як я хочу, так, що залишиться гарний спогад на все подальше життя - з підходящою людиную, у підходящому місці і у потрібний час. Але, як не намагаєшьмя відрізнитися від маси, все одно все виходить як завжди!От, чому? Це питання до вас, хлопці. 

О чем ты думаешь, девчонка,

Глотая сигаретный дым?

Ты перестала быть ребенком...

Зачем же ты гуляешь с ним?

В тот вечер я совсем заверзла:

Он предложил к нему зайти,

И я забыла осторожность -

О, мама, мамочька, прости!!!

Я ни о чем не догадалась,

Когда он дверь за мной закрыл.

И я в ловушке оказалась,

Но он тогда заговорил:

"Ты, милая, меня не бойся,

Меня покрепче обними.

И, ради Бога, успокойся!

Ведь я люблю тебя, пойми!!!"

Я еле так уже стояла,

Не в силах дать ему ответ.

Я еле-еле прошептала:

"Я не хочу, не надо, нет!"

Нет больше сил сопротивляться,

Я опустилась на диван.

Он быстро снял с меня одежду,

Обняв мой стройный гибкий стан.

И тело сразу задрожало...

Мне было больно, я кричала...

А дальше ничего не помню.

Проснулась: он возле меня,

В углу он спальни - полусонный,

Лежит в крови вся простыня.

Он затянулся сигаретой,

Сказал: "Любимая, прости!"

Помог мне кое-как одеться,

Помог собраться и уйти.

Я еле так дошла до дома,

И так боялась встретить мать,

И много численных знакомых,

Которым все хотелось знать.

Купила пачку я "L&M",

Своих любимых сигарет.

И вот теперь курю и плачу,

Ведь мне всего шестнадцать лет.

От і я зараз курю свої улюблені сигарети "L&M" і ридаю під пісні Віталія Козловського...

P.S. До речі, я зараз схожа на дівчину на малюнку: в мене зараз також руде волосся і схожа стрижка.